Чужина... Чужина...
Щоб тебе наші діти не знали,
Щоб не йшли вони в світ, як останні оті жебраки.
Щоб ніколи вони отакого життя не зазнали,
Віддаючи чужині найкращії свої роки.
Чужина... Чужина...
На тебе проміняли ми волю і блакить неозорих вкраїнських небес.
На тебе проміняли неозоре батьківське поле
І самотньо похилений над могилою батька чи матері хрест.
Чужина... Чужина...
Та невже за оце воювали і вмирали у таборі наші батьки і діди?
То чому ж ми тепер отакий собі дім збудували,
Полетівши у світ, як у вирій за море птахи.
Чужина... Чужина...
Ти манливою зіркою стала, спокушаючи хрустом зелених чужинських грошей.
Ти батьків у дітей не на місяць чи рік відібрала,
Обертаючи в наймитів зламаних бідних людей.
Чужина... Чужина...
Ти спотворюєш долі людськії, розбиваєш серця і руйнуєш родинні зв'язки.
Ти заманюєш в сіті мирської омани-надії,
Виторговуєш душі за нікчемні оті п'ятаки.
Чужина... Чужина...
Щоб тебе наші діти не знали.
Щоб не знали вони, як у наймах серденько болить.
Щоб найбільше за все свою душу вони цінували.
І тому, що дано нам від Бога, уміли радіть.
Щоби знали вони, що не все продається за гроші.
Що не можна за гроші Любові і Віри купить.
Як не можна купить серед літа сніжної пороші,
А у бурю придбати безхмарного неба блакить.
Чужина. Чужина.
Відпусти нас скоріше додому.
Поверни нам роки, що віддали тобі за гроші.
І прошу я тебе, не з'являйся ніколи, ніколи
Отим спогадом гірким в розп'ятій тобою душі.